ЛІНГВОСЕТ «ГОВОРІМО УКРАЇНСЬКОЮ!»
Художні вироби з металу, жіночі прикраси на території України, знаходили серед археологічних розкопок ще часів палеоліту та бронзового періоду, а пізніше й Київської Русі. Прикраси мали магічне значення та були оберегами. Люди вірили, що вони захистять від злих духів. Звичайно, найпростіше майстрам було зробити прикраси з підручних матеріалів. Для цього підходили мушлі, зуби і кістки тварин. Із розвитком торгівельних та економічних відносин, прикраси теж еволюціонували: їх почали виготовляти зі скла та дорогоцінних металів – бронзи, міді, золота й срібла.
Ці прикраси свідчили про певний статус та матеріальне становище його власниці. Чим більше прикрас на шиї та більші намистини, то заможнішою була панянка. У святковому вбранні молодих використовували намисто. Традиційними компонентами нагрудних прикрас були дукачі, хрестики, ланцюжки, намисто з монет або коралі. Наприклад, на Гуцульщині гонорові панянки носили по 5-10 разок на шиї. Це були ґердани, згарди, салби.
Салба – оригінальна нашийна жіноча прикраса, що зустрічається переважно на Буковині. Така прикраса нагадувала захисний обладунок, схожі носили турчанки, татарки та молдовські красуні. Створювали такі прикраси власноруч вдома. Основою слугувала тканина, на яку кріпились срібні монети. Жінок настільки приваблювали чужоземні монети та медальйони, привезені до їхніх країв торгівцями, що вони з них почали створювати прикрасу.
Кріпились такі монети до намиста, або пришивались порядово до основи, шитої з білого льону або чорного фетру та окантованої червоною призбираною стрічкою. Основа мала вигляд півмісяця або видовженого прямокутника з напівкруглим завершенням нижнього краю.
Кількість нашитих монет часто перевищувала дванадцять рядів. Іноді їх було так багато, що сам виріб міг важити до кількох кілограмів. Подібні прикраси також є складовою частиною національних костюмів тюркських народностей.
