ЛІНГВОСЕТ «ГОВОРІМО УКРАЇНСЬКОЮ!»
Пацьо́рки (від пол. рaciorki, лат. pater) – чипси, снеки, сухарики.
Намисто зі скла увійшло в український народний жіночий стрій у ХІХ – на початку ХХ століття. Воно було білого, блакитного, зеленого, жовтого, червоного, вишневого, чорного кольорів. Вони належали до найдорожчих прикрас. Виготовляли пацьорки з різнобарвного муранського скла, розписаного власноруч. Складалось намисто з одного разка. Існували й дешевші пацьорки, зроблені з різнобарвного скла. На одну нитку нанизувались намистини різних кольорів, що робило виріб яскравим та неповторним.
Такі намистини інкрустували металами (найчастіше золотом) і розписували емаллю. Найпоширенішими були чорні намистини з білими цятками.
У кінці XIX – на початку XX століття розповсюдилися різноколірні «дуті» скляні намиста типу ялинкових – намистини були схожі на мініатюрні ялинкові прикраси, а намиста – на ялинкові гірлянди. Вони були дешеві та яскраві, тому були популярними серед жінок. Купували таке намисто поштучно, певну кількість нанизували у разки завдовжки 35-75 см, укладаючи однакові за кольором та за розміром або більші – до центру. Називали їх «лускавки» (намистини були крихкі й легко лускалися), «світлячки», «надуванці» «кулі» чи «бранзолети». Із часом вони значно потіснили інші намиста, що носили українки. Окремі намистини також використовували для оздоби вінків.
Згадок про українські майстерні з виробництва «дутого» скляного намиста дослідники не знайшли. Як свідчать давні газетні публікації, в Україну таке намисто постачали із чеських територій поблизу Судетів у часи, коли Галичина була частиною Австро-Угорщини. Цей промисел започаткували судетські німці. Українські дівчата та жінки могли придбати такі прикраси на ярмарках, у міських крамницях.
У теперішній час мистецтво створення пацьорок відновлюється завдяки майстрам лемпворку, як із метою вивчення особливостей народного костюма та давнього мистецтва склодувів, так і з комерційною метою.
