Освітленими шляхами пам’яті у майбутнє
Один у другого питає,
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? Чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажаєм?
Тарас Шевченко
Тернистий шлях до свободи для нас, українців, був і є сповненим трагедій, звершень, волі і жаги. Історія, у своєму динамічному розвитку, відкриває нові факти, що кардинально змінюють наші уявлення. Цього року Інститут національної пам’яті оприлюднив документи про масові протести і виступи українського селянства проти сталінської колективізації, що передували геноциду нації – штучному голодомору. То був своєрідний український Майдан 1930 року – відповідь на суцільну колективізацію, розкуркулення, закриття церков.
Антиколгоспні, антирадянські виступи почалися на Волині й Поділлі, згодом перекинулися на Одещину. У березні 1930 року повстала Харківщина і Прилуччина. Особливою напругою відзначались заворушення у тодішній Сумській окрузі. Збройним опором супроводжувалися масові селянські виступи у селах Тернівського району. Справжні бої з загонами міліції відбулися у селах Дмитрівка, Суховерхівка, слободі Супрунівка. Упродовж березня на Роменщині діяв селянський повстанський загін чисельністю до 20 осіб, озброєних гвинтівками і дробовиками. Згодом чисельність повстанців зросла до 200. Цей загін ідейно й організаційно був пов'язаний із селянською повстанською організацією отамана Луки Клітки, що діяла на території Роменщини і Прилуччини під гаслами відновлення УНР.
Збройні сутички із загонами ДПУ на Роменщині тривали до кінця липня. Тільки у березні 1930 року зафіксовано 2945 масових селянських виступів і повстань, заворушення охопили всю територію України. Упродовж усього 1930 року ДПУ зафіксувало 4098 масових селянських виступів.
Сталінська суцільна колективізація була зірвана. Придушення виступів відбувалося з залученням каральних загонів, кулеметів і гармат. Були депортовані 150 тисяч «куркулів» і 170 тисяч засуджених «за злочини» на селі. У лютому-березні 1932 року почалася по Україні нова хвиля селянських протестів. Сталінсько-більшовицький режим зрозумів, що упокорити Україну можна тільки війною – голодом і він знову прийшов у колгоспи…
День прийдешній для нашої країни складний, проте сонячний і сповнений надій. Колектив Сумського ОІППО на чолі з в.о. ректора І.А. Медведєвим зібрались, щоб запалити свічку пам’яті в ім’я невинно загиблих душ.
У холі інституту – символічний колосок із свічок. Рушники, окраєць хліба, горнятко із жменькою зерна, що в ті дні могли врятувати від голоду українську родину. Хвилина мовчання за загиблими… Запалення свічок під звук сопілки, що пронизує свідомість болем. Символічно першу свічку запалює Ганна Павлівна Телевна, методист з передового педагогічного досвіду, як наймудріший член колективу.
Ігор Анатолійович Медведєв згадує розповіді бабусі про те, що голоду був штучний. І в згадках кожного з присутніх – свої родинні історії, страшні спогади виморювання нації.
Ірина Віталіївна Удовиченко, проректор з науково-педагогічної роботи інституту, презентувала виставку робіт обдарованої учнівської молоді «Голодомор 1932 – 1933 рр. Україна пам’ятає», підготовлених до Всеукраїнського конкурсу науково-пошукових робіт. Також проректор відмітила своєчасне написання історичних довідок, розробку методичних рекомендацій та історичних уроків пам’яті методиста історії Трет’якової Олени Василівни.
Адміністрація та профспілковий комітет на чолі з Медведєвим І.А. та Перлик В.В., дякують старшому викладачу кафедри педагогіки інноваційних технологій Юрію Васильовичу П’ятаченку, методисту з передового педагогічного досвіду Ганні Павлівні Телевній, сопілкарю і педагогу Сергію Михайловичу Савченку за підтримку, оформлення та реалізацію заходу.
Акції у Сумському ОІППО стають доброю традицією єднання та зміцнення колективного духу. І ще раз, беззаперечно, стверджують – не знищені 1933-го – непереможні сьогодні!
