18 травня - 71-річниця депортації кримських татар
Є злочини проти людяності, що навіки вписуються в світову історію: геноцид вірменів в Османській імперії за часів Першої світової війни, Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, Голокост євреїв під час Другої світової війни, звичайно ж, сталінська депортація сотень тисяч людей з політичних і етнічних міркувань.
Депортація кримськотатарського народу є проявом злочинної сутності національної політики сталінізму. Тому 11 грудня 2005 року 4-та сесія Курултаю кримськотатарського народу визнала депортацію 18 травня 1944 року й наступні десятиріччя насильницького утримання кримських татар у місцях вигнання актом геноциду корінного народу Криму.
Український народ, із болем у серці, щорічно 18 травня, відповідно до Указу Президента України від 14.04.1994р. № 165/94, вшановує День скорботи і пам’яті жертв депортації в 1944р. кримськотатарського народу.
18 травня 1944 року в Криму розпочалась депортація кримських татар. Увесь народ радянська влада звинуватила у співпраці з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. 194 тисячі кримських татар кілька тижнів везли в товарних вагонах до Середньої Азії.
Насильнице переміщення кримськотатарського народу зі споконвічної Батьківщини до Середньої Азії та інших регіонів СРСР супроводжувалося його тотальним пограбуванням. Фактично конфісковувалося усе рухоме й нерухоме майно переселенців. Відповідно до постанови Державного Комітету оборони від 11 травня 1944 року, кожній родині дозволили взяти із собою лише «особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд та харчі в кількості до 500 кг». Були закриті мечеті в Євпаторії, Бахчисараї, Севастополі, Феодосії та в багатьох селах. Дорогою і протягом першого року перебування на нових землях загинуло понад 30 тисяч людей.
Особи, депортовані з Криму, були зараховані до категорії спецпоселенців, виселених довічно. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов’язкового постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» від 26 листопада 1948 р. встановлював жорстоке покарання за втечу зі спецпоселення – 20 років каторжних робіт.
Режим спецпоселення для репресованих народів Криму був скасований лише указами Президії ВР УРСР від 27 березня 1956 року (для кримських греків, болгар, вірмен) та від 28 квітня 1956 року (для кримських татар). Законодавчі акти вищого органу державної влади СРСР хоча й передбачали звільнення з-під адміністративного нагляду спецпоселенців з Криму, однак повністю позбавили їх права на компенсацію втраченого при виселенні майна та заборонили повертатися в місця колишнього проживання. Ця заборона діяла формально до 1974 р., а фактично до 1989 р.
У 1994-му році кримські татари отримали реальну можливість відновити порушене право на свою споконвічну територію, що входила до складу суверенної України, територіальну цілісність якої гарантували три найавторитетніші країни у світі : Росія, Сполучені Штати Америки і Великобританія. Почалося активне повернення людей на свою рідну землю, радість і сльози, звичайно ж маса труднощів, але, безперечно, колишній жах здавався позаду …
Шануймо пам’ять жертв депортації кримськотатарського народу.
Методист історії та правознавства
Третьякова О.В.
